Літературна скринька

 

Намалювати можна нею
Будинки, хмари і поля.
Зелену затишну алею,
Високі гори і моря.
Зачарувати можна нею –
Така вона чудова й гарна!
Чи знаєте, як звуть цю фею?
Звичайно, акварельна...
(Фарба)

Пензлик, аркуш та вода…
Де ж малюнок? От біда!
Що іще забув я взяти,
Щоб пейзаж намалювати?
(Фарби)

Дерев’яний та довгенький,
хвостик в нього є маленький.
Як у фарби хвіст мочає —
все довкола розцвітає.
(Пензлик)

На землю спустилась Осінь зі своїм головним помічником.

Барволист ніс у руках кольорову палітру, щодня і щогодини розмальовуючи землю. Трава з ним набула жовтуватого відтінку, а по зелених листочках художник розставляв коричнуваті цяточки або провожив пензликом з жовтою фарбою.

Іноді він для забави міг вилити відерце червоної фарби на дерево, додавши ще й піввідра помаранчевої. Найчастіше так жартував Барволист з кленами, перетворюючи дерева в сонячних променях на вогники. Тільки сосен, ялин і смерічок  художник не чіпав, їхні голочки ставали для нього такими колючими, що й годі. Так минали дні за днями. Осінній дощик часто намагався змили з листочків чудові осінні барви. Але Барволист, мабуть, знав якийсь секрет, бо його фарби не змивались. Навпаки, здавалось, розповзались і по сусідніх листочках, деревах, кущах.

Ще трава зеленіла, а дубове листя вже вкрилося бронзою. Горобина червоніла не лише ягідними гронами, а й листячком. Верби та липи переливались зеленню і жовтизною, а помічник Осені творив далі. Тільки Вітер-пустун вирішив пожартувати: жовту фарбу він підняв високо-високо, хотів Сонце яскравішим зробити, щоб погріло воно трохи землю, а він зміг відпочити. Та не втримав, і всю- всю фарбу на одну лише сосну перекинув. Але фарба голочок боялась, вся в дуплі у білочки сховалася серед горішків і шишок, ще й крихітних діток.

Засмутився своїй невдачі Вітер, та не заспокоївся, а підняв тихенько оранжеву фарбу. З саду на город її відніс, а там на гарбузи вилив. І ті стали такими жовтогарячими. Зразу від радощів трохи і підросли, ще й солодшими стали.
Аж тепер помітив художник, що у нього залишилась лише червона та бронзова фарби.

– Ех, Вітер! Я ж ними землю розфарбувати не зможу, – і вкінці він навіть пензля опустив.

Соромно стало пустуну, що стільки фарби перевів. Тепер він Барволисту помагав: листочок до листочка нахиляв, щоб менше фарбувати доводилось.
А коли й перестарається, потягне сильніше і відірве зелений листок, аж зажуриться.        Тоді вже художник розважає:

– Зате менше фарби треба!

як і та закінчилась, лишили теперішні товариші листя Дощику і Холоду.
Та на землю вже спішила Зима.

 

Сучасним олівцям не більше за 200 років.

Приблизно 500 років тому в шахтах міста Камоорленд в Англії був виявлений графіт. Вважається, що тоді ж почали виготовляти і графітові олівці.

У німецькому місті Нюрнберг знаменита сім'я Фабер з 1700 року почала виготовлення олівців, використовуючи графітовий порошок, але не зовсім успішно. Нарешті, в 1795 році Конт винайшов олівці, виготовлені з суміші графіту і деяких сортів глини й обпалені в печі.

Ця технологія використовується і сьогодні.

«Прості» олівці виготовлені з графіту, який залишає на папері темний слід. При виробництві олівців сухий порошок графіту змішують з глиною і водою. Чим більше глини – тим твердіший олівець, більше графіту – м’якіший грифель.

Після утворення з суміші тістоподібної пасти її пропускають через формувальний прес, отримуючи тонкі липкі мотузочки. Їх розпрямляють, розрізають по розміру, сушать і направляють в піч для випалення. Дерев'яні заготівлі з кедра або сосни розрізають навпіл по довжині й вирізають канавку для грифеля. Обидві половинки з грифелем потім склеюють. Дощечки розрізають на олівці, зовнішня їх сторона полірується.

Сьогодні виготовляється понад 300 видів олівців для різних видів діяльності. Можна придбати прості олівці різної твердості або замовити олівці 72 кольорів! Існують олівці для нанесення написів на склі, тканині, целофані, пластмасі і кіноплівці.

Існують олівці, що використовуються в будівництві і залишають слід на поверхні, що знаходиться на відкритому повітрі протягом декількох років!